Читаємо книги та знищуємо глюки - діалоги MiSide
МітаСкількох Міт ти ще обійдеш, перш ніж заспокоїшся?
- Міта
Діра!
- Міта
І це ще що таке?
- Міта
Нудна...
- Міта
Куди?! Стій!
- Міта
[player], як це тебе сюди могло занести?
- Міта
Як же я ненавиджу цей плоский світ.
Я вирішив вийти за рамки двовимірної реальності в об'ємну.
Я спробував сунути свою руку назад у тривимірний світ.
Трясця, зовсім ніяк не виходить!
...
Стривай-но, а де кільце? От же ж...
...
...
Я припинив спроби звільнитися: це здавалося абсолютно неможливим.
Інтерфейс був невловимим, ніби ефірним.
Тому я знову звернув свій погляд на вітальню.
Інших варіантів не було: потрібно було знайти кільце, чого б це не коштувало.
Я ніяк не міг зрозуміти, в який момент кільця не стало і чи може воно бути десь тут, у плоскій реальності.
Нічого не залишалося, окрім як піти шукати місцеву Міту.
Кільце було у неї, а без цього цінного артефакту я нічого б змінити не зміг.
Першим ділом я попрямував на кухню.
Поспіхом зайшовши у двері, мало не протаранивши її головою, я окинув все швидким поглядом.
Кухня світилася яскравіше попереднього приміщення.
Ніс відчув акуратний морквяний запах, що вже знайомий мені.
Однак 2D-Міти я тут не знайшов.
Я практично бігом вийшов у зал і майстерно подолав диван, що становив певну перешкоду на дорозі з кухні до спальні.
Мало не зі всієї сили, я штовхнув двері, що змусило їхні петлі дзвінко скрипнути.
Наше змагання підходило до кінця і результат ставав очевидний.
Як раптово галас моєї подруги перебив дуже гучний стукіт у двері.
Гуркіт наростав.
І думалося, ніби кожен стукіт віддається підземним поштовхом в 8 балів.
Нарешті, двері не витримали.
І всередину спальні увірвалася, перервавши і без того дивну атмосферу, Божевільна Міта.
Вона зупинилася посеред кімнати у своєму звичайному, об'ємному образі.
Я відчув, що збліднів від здивування.
Двовимірна Міта, була сильно налякана.
Божевільна Міта окинула нас зміїним поглядом і якимось дивним наставницьким тоном почала говорити:
[player], як це тебе сюди могло занести?
Скількох Міт ти ще обійдеш, перш ніж заспокоїшся?
І це ще що таке?
Як же я ненавиджу цей плоский світ.
Нудна...
Діра!
Куди?! Стій!
Торти? Я їх терпіти не можу! Давай краще морквини натремо?
Я придумала!
Диваче, тобі потрібне кільце?
А обіграй мене в хрестики-нулики!
Вона, здавалось, зараз почне дихати через рот, з висолопленим, як у песика, язиком.
Її зухвалий тон і пустотлива усмішка вже яскраво проявилися.
Я трохи відсунув її від себе за плечі.
Послухай, це дуже важлива річ.
Просто віддай її мені — від цього багато чого залежить.
Моя мова все ще була акуратною і методичною, як у санітара.
Я просто не міг розмовляти з нею інакше.
Вона справді виглядала безладною і зухвалою до ненормальності.
І це вже почало набувати кумедного оберту.
Не чіпай мене!
Чого важливого в кільці?
Ти фетишист?
Подобається колечка в пальчики вставляти?!
Вона відстрілювалася словами голосніше, ніж будь-коли, її насмішки були ще сміливішими.
Це чарівне кільце. Що мені, пояснювати тобі зараз? Просто поверни власнику!
Ну ти реально фетишист!
"Чарівне", — каже!
Ха-ха-ха!
Вона голосно вибухнула сміхом.
Я дивився по сторонах і відчував себе дуже ніяково.
Вона, здається, поступово ставала доброзичливішою.
Недовго думаючи, я схопив свою перелякану подругу за руку і кинувся до виходу.
Зал дивним чином змінився, і ми вже бігли довгим коридором, відчуваючи своїми спинами шалене переслідування.
Я не знаю, як довго ми бігли.
Шум у вухах від фізичної та нервової напруги, здавалося, оглушив мене повністю.
2D-Міта начебто щось намагалася мені сказати, але я звернув на це увагу лише тоді, коли вона вивільнила свою руку з моєї.
Гей! Заспокойся ти, ну! Ніхто вже не біжить за нами.
Ах... ха... справді?
Зухвалість і азарт з її обличчя зійшли зовсім, залишивши трохи сумний, здається, винний вираз.
Вона дивилася вниз, викреслюючи носком круги на підлозі.
[player], тобі потрібно було це кільце?
І ти чесно переміг мене — забирай.
Вона одягла кільце на мою руку.
Ну, дякую. Ходімо?
Вона підняла погляд на мене і посміхнулася.
Трохи перебравши пальцями, вона невпевнено промовила:
Куди?
Мені нікуди йти...
Дякую за гру, диваче!
Заглядай ще.
Поки 2D-Міта говорила ці слова, щось сталося.
Уся візуальна складова перенеслася в дім.
А діалогове вікно двовимірної Міти поміняло фрази на невідомий мені контекст.
Гаразд, диваче!
Зіграємо в хрестики-нулики!
Не марнуй час на виправдання!
> Люблять же вони ігри! <
Подумав я.
Ну добре, давай!
Можеш ходити першим, я сьогодні добра!
Я зробив хід першим.
Чуваче, ти розкрив себе з кінцями! Я знаю, чому ти вирішив почати з хрестиків, а нулики віддати мені. Це психологія! Зазвичай хрестиком закриваються і ховаються. Ти нервуєш!
Звісно, поруч із такою красунею можна й вмерти, а потім ще й не ожити. Чи ти вирішив, що мені більше підходить нуль? Психологія каже, що ти хотів мене образити. Гостро, чуваче, дуже гостро! Ха-ха-ха!
Здавалося, я зробив розумний хід.
Мені подобається ця гра: у ній хрестики не мають монополії на перекреслення всього! Вони можуть зіпсувати життя багатьом людям!
У цій грі я принижую їх і вважаю себе героєм! Невже я кажу щось дивне? Ти так дивишся на мене... Ха-ха-ха!
Поки вона голосно базікала, я мовчки зробив свій крок.
Це символічно! Ти ніби спеціально відхрещуєшся від кільця, але не особливо виходить. Це неймовірно дотепно, чув!
Ти ж хотів повернути це кільце, хіба ні? Я чекаю, поки ти його виграєш у мене!
Ми розігрували партію і моя 2D-подруга кожен свій хід голосно розмовляла і сміялася. Мій слух, здавалося, вже почав звикати до її галасливої натури.
Сліпуче світло било мені в очі.
Я не міг поворухнутися, поки зір не прийшов у норму.
Дуже яскраве літнє світло било у вікна звичного мені залу.
Трохи відійшовши від оціпеніння, який був викликаний цим барвистим видом, я вирішив оглянутись навколо.
Ледве я рушив з місця, як гострий біль у животі змусив моє серце прискоритися, віддаючи вібрацію в сорочку.
Щось не так... Я... 2D?! Я у двовимірній версії?!
...
Голову стали обтяжувати відчуття різних відтінків темряви. Я впер руки в коліна і намагався заспокоїти дихання.
Мені сперло груди всередину ще сильніше.
За кілька хвилин дихання, здається, почало нормалізуватися, і я нарешті зважився розібратися, що мені робити далі.
Чорт, і що мені робити?!
...
...
Намагаючись зібратися з думками, я ламав голову доти, доки в неї не влетіла несподівана ідея.
Точно, потрібно просто вийти назад у 3D.
Вийти за рамки, до цього ж якось виходило у всіх плювати на правила цієї гри.
У мене тим паче вийде!
Тільки-но я зробив крок, як звідки не візьмись переді мною виникла чергова мила дівчина.
Вона змахнула своїми двома короткими хвостиками, і в її очах козирнув пустотливий вогник.
Вона трималася на відстані, проте навіть так я відчував азартну ауру, що линула від неї.
Мені стало некомфортно.
> А вона явно дияволиця... <
Подумалося мені.
Я стояв як укопаний.
Я досі не звик до їхніх телепортацій і паранормальних здібностей.
Дівчина голосно зітхнула і закотила очі.
Ця її поведінка мене трохи збентежила, і я все ж вирішив почати говорити першим.
М... Міто?
Вона зухвало примружила очі, і її дзвінкий голос атакував з усіх боків.
Ну а хто ж іще?
Ти що, багато ТАКИХ ДІВЧАТ бачив?
Та ще й з таким ім'ям?
Вона невдоволено й уїдливо грала з манерою розмови, ніби я в чомусь завинив або чимось дуже завдячую їй і не виявив належного ставлення.
Не повіриш, якщо тобі розкажу...
Чесно кажучи, я не хочу знати, з ким ти шляєшся!
Ти чого тут забув?
Тобі сюди не можна!
Цього разу її голос пролунав ще голосніше.
Після чого вона підняла руку і почала енергійно махати тонким вказівним пальцем.
На ньому в свою чергу балансувало кільце, що загадковим чином нещодавно зникло з моєї руки.
Я здивовано відкрив рот.
Блиск її очей тріумфував на темних повіках.
Чи не це ти, часом, загубив тут?
Я нервово ковтнув і потягнув за комір сорочки, намагаючись зробити подих.
Мене чомусь сильно напружували її нахабний голос і хижа пластика.
Щось мені підказувало, що переді мною не дівчинка, а стихійне лихо.
Я глибоко вдихнув і сказав:
Буду вдячний, якщо ти віддаси мені кільце і покажеш вихід звідси.
То це твоя цяцька?
А я ж то думаю, що за дивина!
Її голос несподівано пом'якшився.
І наповнився радісною цікавістю.
Від чого я навіть фізично відчув, наче з мене спали гори.
І тепер здавалося, ніби вона хоче просто трохи позагравати.
Перетворилася з грізної пантери в кішечку.
І як тільки я моргнув, двовимірна Міта зникла з поля зору, так само несподівано, як і з'явилася.
Гей!
Я роздратовано крикнув уголос.